Ці невеликі (а є і зовсім мініатюрні) рослини відомі квітникарам з давніх-давен. І хоча за кількістю видів вони випереджають, наприклад, такий великий рід, як фікус, але такої популярності не здобули, ніколи не були особливо модними, проте і в безодню забуття не занурювалися.
Про пеперомії як про звичайні кімнатні рослини писав ще наприкінці позаминулого століття відомий німецький садівник Макс Гесдерфер. Їх можна було знайти навіть серед мізерного асортименту квіткових магазинів радянських часів. І сьогодні, незважаючи на бурхливий потік екзотики, що хлинула до нас в останнє десятиліття із Заходу, вони продовжують мати попит.
Щоправда, з приблизно 1000 видів у аматорській культурі набули поширення не більше п'яти. Але, завдяки різноманітності зовнішнього вигляду та постійній появі нових форм, любителю цих рослин є що вибрати в магазині.
Пеперомії, безсумнівно, мають ті якості, які допомагають їм, незважаючи на примхи моди, залишатися «на плаву». Вони привабливі, оригінальні та досить невибагливі. Ті види, що поширені у культурі, компактні, і навіть у найменшій кімнаті для них завжди можна знайти місце.
Ці суккулентного вигляду рослини, що належать до сімейства Перечних (Piperaceae), поширені в субтропіках та тропіках обох півкуль, але більшість видів походять з тропічних регіонів американського континенту. Вони являють собою наземні або епіфітні (поселяються на трухляві стовбури дерев) багаторічники з дрібними непоказними квітками, зібраними в початковидні суцвіття. Винятком із правила можна назвати пеперомію Фразера, або пеперомію резедоцветную (Pfraseri, syn. P. resedaeflora) з білими, приємно пахнуть кулястими суцвіттями. Але треба пам'ятати, що квітки утворюються лише за умов короткого дня.
Головне декоративне достоїнство пеперомій - їх листя, щільні, соковиті, з глянцем, різноманітної форми та забарвлення. Стебла можуть бути максимально укороченими, і тоді рослина утворює компактний, немов купина, кущик; або вони більш-менш прямостоячі, м'ясисті, згодом лягають, рясно гілкуються, а у видів з мутовчато розташованим листям - досить довгі з великими міжвузлями.
Пеперомії для успішного зростання в кімнатних умовах необхідне тепло протягом усього року (принаймні взимку — не нижче плюс 18 °С). Види із зеленим листям погано переносять пряме сонячне світло (п. клузієлистна, п. магнолієлистна, п. туполістна). У будинку вони можуть задовольнятися північними вікнами, на південних літах знадобиться сильне притінення або на цей час слід прибрати рослини в менш освітлене місце. Ряболисті ж форми проявлять себе лише на яскравому світлі.
Поливають пеперомії помірно, даючи просихати субстрату, особливо взимку. Надлишок вологи у ґрунті призводить до загнивання коренів і навіть стебел. Особливо примхливі у цьому відношенні дрібні види з укороченими стеблами, що мають слабку кореневу систему (п. зморщена, п. срібляста). У кімнатній культурі вони складніші ще й тому, що потребують високої вологості повітря. Для них дуже корисні обприскування теплою водою, але вона не повинна затримуватися в субстраті, який готують поживним, дуже пухким, волого- та повітропроникним. Суміш складають з листової землі, перегною, торфу та крупнозернистого піску (3:1:1:1).
Підживлюють пеперомії цілий рік: навесні та влітку 2 рази, восени та взимку 1 раз на місяць яким-небудь повним мінеральним добривом для декоративних кімнатних рослин (1-1,5 г/л). Пересаджують щорічно навесні чи влітку. Це необхідно для заміни субстрату на свіжий, тому що за рік він ущільнюється та засолюється.
Розмножують рослини зазвичай вегетативно - живцями і нащадками, що з більших видів не становить великих труднощів. У дрібних розеткових пеперомій беруть листові живці з укороченими до 1 см черешками. Укорінюють у парничці у легкому субстраті при температурі не нижче 20 °C.
Використовувані матеріали:
- М. Миколаєва.
