Цим рослинам не пощастило із родовою назвою. І латиною, і українською вони пов'язані з печінкою — через трилопатеве листя більшості видів, що нагадують цей орган людини і тварин. Видове ж ім'я поширеної в європейських лісах рослини хіба що компенсує неблагозвучність родової, але з першим звучить, погодьтеся, безглуздо: печіночниця шляхетна (Hepatica nobilis).
З розеткою щільного зимуючого листя і численними багатолепестними бузковими (іноді рожевими або білими) квітками вона з'являється у квітні. Виростає зазвичай у хвойних, рідше в листяних лісах, іноді зустрічається в дикому стані у старовинних парках. Цікаво, що печіночниця шляхетна має, науково висловлюючись, два екологічні оптимуми, тобто однаково добре почувається як на дуже тінистих, так і на освітлених територіях, але обов'язково на багатому, пухкому і не надто сухому грунті.
У саду вона практично не вимагає догляду та чудово розмножується розподілом кущів після відцвітання. Дивно, що часом укорінюються її нирки, які зовсім не мають коріння. Нерідко культивуються біло-і рожево-квіткові форми цієї печіночниці, але найбільшого поширення в садах набула малинова махрова форма. І дуже рідкісна темно-фіолетова махрова форма.
Безсумнівний інтерес для квітникарів представляє трансільванська печіночниця - інший європейський вид, яка має те ж трійчасте, але глибоко надрізане листя і великі квітки. Забарвлення її оцвітини теж зазвичай фіолетове.
Взагалі, забарвлення квіток та інших видів печіночниць має ці три варіанти. Наприклад, печіночниця азіатська, що росте на Далекому Сході, в Японії, Кореї та Китаї, у різних районах свого зростання має білі, фіолетові, рідше рожеві квітки. Вона, до речі, дуже схожа на печіночницю шляхетну, але на зиму втрачає листя. Чомусь у ботанічних садах Європейської України вважається нестійкою рослиною, можливо, через свою прихильність до досить вологих (порівняно зі східноєвропейськими) лісових субстратів.
Ще варто назвати абсолютно невідому у нас американську печіночницю гостролопасцеву, схожу на шляхетну, і загадкову, відому лише за гербарними зразками середньоазіатську печіночницю Фальконера. На пошуки цієї рослини деякі ботаніки-квіткарі поклали багато сил і часу, на жаль, безрезультатно.
Втішно відзначити, що в нашій країні цінність рослини дедалі більше визначається її рідкістю, а часом навіть складністю культивування та розмноження. Це стосується і різноманітних, ще не відкритих форм, наприклад печіночниці шляхетної, з оцвітицями різних відтінків, які, безсумнівно, зустрічаються в природі.
© Mikkel52
