Цвітуть посеред густої пшениці біло-жовто сині квіточки, перешіптуються з налитими колоссями і ніби розповідають людям ось цю давню легенду про велике кохання.
© Deanster1983
У підгірному селі жили по сусідству молодець Іван та дівчина Марія. Змалку дружили вони, в дитячих забавах минали, немов хмари легенькі пливли над горами, безжурні їхні літа. І не помітили обоє, як стали дорослими. Глянув Іван на Марічку одного погожого травневого дня і відчув, що серце його виповнилося солодким передчуттям щастя.
© echoforsberg
Те саме відчула і Марічка. Бачили те й батьки закоханих молодих і раділи, милуючись осанистим, як олень, молодцем і червоною дівчиною. Але почувши про те велике кохання злий чарівник, який жив у глибокій печері на Чорногор'ї. І задумав той злий дух викрасти Марічку. Того вечора, коли село гуляло на весіллі Івана та Марічки, налетів чорний вихор, зірвав покрівлю їхнього дому, І зникла в тому вихорі Марічка. Зникла, як і не було її! Убитий горем Іван кинувся шукати свою кохану. Довго йшов він полями, дерся на найвищі скелі, спускаючись у глибокі печери, все кликав свою кохану Марічку. І ось прийшов молодець до тієї печери, в якій жив злий чарівник. Голосом, сповненим туги та пристрасті, Іван кликав: — Марічка! Де ти, Марічко? Це я, твій Іван, прийшов, щоб звільнити тебе з неволі і відвести до рідного дому. Чуєш, Марічко?! Почула Марічка той голос і кинулась тікати темними підземеллями. Сила її кохання була така велика, що перед нею самі собою відчинялися важкі кам'яні двері. І ось уже двоє закоханих зустрілися і впали один одному в обійми. Але на їхнє нещастя саме тоді повернувся до свого житла злий чарівник. Побачивши Марічку в обіймах Івана, він закричав страшним голосом: — Гей, ти, нікчемна людина! Хочеш забрати належне мені по праву сильнішого! Ти за смертю своєю прийшов! Так стань на останній бій зі мною! Вихопив Іван бартку з-за пояса і кинувся на свого кривдника. Довго билися вони над глибоким урвищем. І невідомо ще, чим би скінчився той бій, коли Іван, стоячи на самому краю урвища, не обернувся на свою Марічку. Вона стояла бліда і злякана, всім серцем жадаючи перемоги своєму Іванові над злим ворогом. Та коли Іван глянув на Марічку, чарівник підступним ударом у спину збив його з високої кручі і зареготав злим сміхом, святкуючи перемогу. Як побачила Марічка загибель свого Івана, так і кинулась у прірву, лебедицею білою полетіла за коханим. Впали вони на ґрунт поля якогось чоловіка, який жив далеко у горах. Впали на м'яку пшеницю, яка починала колоситися. І сталося диво: тіла їх зникли безвісти, а на тому місці виросла квітка, пофарбована в три кольори: біла, жовта і синя.
© Hunda
Білий колір - це весільний знак, знак єднання двох закоханих; жовтий - знак розлуки, вічної розлуки із життям; синій - колір неба, під яким рости і цвісти цій квітці і розповідати людям про велике кохання. Шумить зеленокоса нива. І в тихому шепоті, коли добре прислухатися, можна почути розмову двох закоханих. Але кажуть, що мову той може зрозуміти лише той, хто носить у своєму серці жар кохання.
