Цікава праця лісівника. Виростить він, виплекає з крихітного, ледве помітного насіння ніжні рослини, пересадить обережно в добре оброблений ґрунт і доглядає їх довгі роки. Нескоро ще юні вихованці стануть могутніми розлогими дубами, стрункими соснами, величними ялицями чи ясенями.
Поруч землероб-хлібороб, здається, тільки-но засіяв своє поле, наглядав за що ні день міцніючими сходами, і ось ще не утвердилося по-справжньому літо, а він йде серед золотих хвиль пшениці, зважує на долоні соковите повноважне зерно.
Через п'ять, щонайбільше, десять років знімає перші врожаї плодів або ягід та трудівник-садівник.
А от тих, хто вирощує ліси, доля ніколи не балувала. Тільки в старості дано їм пройтися під пологом омріяного ними лісу, а вже збирання лісового врожаю — справа синів, а то й онуків. Тому з давніх-давен і таїли лісівники заповітну мрію: виростити не одне, а багато поколінь лісу за своє життя, не один, а кілька разів порадіти врожаям вирощених ними дерев.
Здавалося, це марна мрія. Але ось гримнув Великий Жовтень, і те, що вважалося раніше нездійсненним, стало здійснюватися у нас на очах. Народне господарство відпустило величезні кошти лісівникам, озброїло найсучаснішою і найдосконалішою технікою, надало майже необмежені площі, зобов'язавши колишніх мрійників взятися за реальну справу — швидше вирощувати ліси. Особливо важливо було це для давно обжитої та добряче знелісненої у минулому європейської частини нашої країни.
Адже ліси ростуть, як і століття тому, а споживання їх багатств промисловістю і будівництвами збільшилося в сто разів і продовжує неухильно зростати. Як бути? Одні пропонували взяти курс на рекордсменів швидкого зростання — евкаліптів, інші шукали вирішення питання в агротехніці вирощування лісів, стимуляторах зростання, добривах. Намацали ж золотоносу лісову жилу ті, хто звернув свої надії на малоцінні породи — тополі, які вважалися в минулому.
Виявляється, і дерев бувають незвичайні долі. Такі, наприклад, породи, як дуб, ясен, ялина, клен з давніх-давен користуються загальним визнанням. До них дбайливо ставляться у природних лісах, їх любовно вирощують у лісових розсадниках чи лісових культурах, як називають лісівники молоді штучні ліси. А тополі завжди росли самі собою. Щоправда, люди давно помітили незвичайну швидкість зростання тополь, їх великі розміри, гарний зовнішній вигляд, охоче обсаджували ними греблі або береги ставків і водойм, вулиці та дороги, застосовували для озеленення міст не тільки через швидкий ріст, а й завдяки невибагливості тополі та здатності легко розмножуватися чорницями. Посадив навесні 30-сантиметровий черешок, а до осені це вже дво-, а то й триметрове деревце, в наступні роки воно майже не зменшить темпи зростання, пройде кілька років, і перед вами велике тінисте дерево.
На початку літа, коли починає літати тополиний пух, багато невтішних епітетів відпускається за адресою тополі. Але лаяти слід не дерева, а тих, хто посадив на вулицях жіночі екземпляри. Тополя - рослина дводомна. Цвітуть чоловічі та жіночі екземпляри одночасно, ранньою весною, до розпускання листя. Червоні сережки чоловічих тополь, розвіявши пилок, опадають і не завдають особливого клопоту людям. Жовто-зелені сережки жіночих дерев після запилення утворюють зелені коробочки плодів, з яких через півтора-два місяці вилітають мільярди дрібного насіння, з пушинками-парашутиками. Здатність тополі настільки активно розсівати своє потомство і є причиною нарікань людей у містах і селах. Греки ще в давнину знали цю властивість тополі і обсаджували площі народних зборів та центральні вулиці екземплярами чоловічого роду. До речі, у стародавніх греків ботаніки і запозичили для назви роду тополь слово «популюс», тобто народний.
Але повернемося до турбот лісівників. Згадані тут добрим і недобрим словом тополі тривалий час визнавалися лише фахівцями із озеленення населених місць, тоді як лісівники ставилися до них щонайменше байдуже. Та й який поважаючий себе лісівник міг у минулому вирощувати топольовий ліс? Адже тополя споконвіку вважалася лісовим бур'яном. Навіщо придатна пухка, низькоякісна деревина цих рослин? Куди їй до таких, скажімо, порід, як дуб, горіх, бук?
Однак змінилися часи, змінилося і ставлення до роду тополиного. З розвитком всемогутньої хімії набула чинності деревообробна промисловість, що опанувала методи дивовижних перетворень. Навчилися просто і дешево переробляти погану топольну деревину в міцну, як дуб або самшит, гарну, як уславлені волоський горіх і береза, до того ж цілком стійку проти гниття і навіть вогню.
Тепер тополя зайняла належне місце серед колишніх конкурентів і привернула до себе основну увагу лісівників, особливо у бідних лісових районах. Не знайти тепер лісівника, який десь на Кубані, Україні, а то й у середній смузі України не вирощував би тополю з усією дбайливістю.
© Panek
Великий внесок зробили в науку та в практику обробітку цього дерева радянські лісівники-селекціонери. Серед вихованців академіка А. С. Яблокова є виведені ним стрункі тополі піонер, мічуринець, український і не поступаються їм у швидкості зростання, але з оригінальної форми листям київський, івантіївський, радянський пірамідальний і названий ім'ям великого українського письменника тополя Максим Горький.
Перспективні гібриди тополь отримано і членом-кореспондентом Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна А. В. Альбенським. Особливо великої уваги заслуговує сіянець, відібраний серед спадщини англійського селекціонера професора О. Генрі, заповіданого Радянським Союзом. Цей швидкозростаючий гібрид тополі названий у нас червононервним. Він, до речі, представлений лише чоловічими екземплярами, такими необхідними для озеленення населених місць.
Цікаві й гібриди селекції члена-кореспондента Академії наук УРСР Ф. Л. Щепотьєва, наприклад тополя весело-боковеньківський, професора П. Л. Богданова ленінградська тополя та інші.
© MPF
Тисячі схрещувань довелося провести, десятки тисяч гібридних сіянців виростити та вибракувати, перш ніж було відібрано цінні, перспективні форми. Протягом багатьох років творчої праці витрачені на ці кілька десятків нових сортів нашими вченими. Зате яке майбутнє їх дітищам! Нові, цінні сорти тополі виходять на велику лісову ниву.
Не залишається у боргу перед вченими і природа. Невпинно творить вона, користуючись порівняно легкою схрещуваністю тополь, все нові різновиди. До цього часу в помірній зоні земної кулі ботаніками вивчено понад 110 видів тополі, а різновиди та гібридні форми врахувати нелегко: чимало їх зустрічається майже в кожному лісництві. Тепер щорічно відбирають найбільш зростаючі і стійкі природні гібриди. Багато їх уже розлучено у різних районах Радянського Союзу, зокрема, у малолісних, на півдні країни.
Ось, наприклад, канадська тополя. Це нащадок переселеної до нас тополі з Канади. Багаторазово схрещуючись із нашими тополями, він перетворився на складний природний гібрид. Як і найкращі гібриди, створені наукою, він уже в перший рік посадки в лісосмугах здатний захищати поле від суховіїв та посух. У 7—8 років тополя канадська вже може давати першу поробкову деревину, а до 15—20 років її найкращі насадження накопичують стільки деревини, скільки дубовий або сосновий ліс лише до сторічного віку. Ось де резерви швидкого вирощування деревини. Ось коли з'явилася можливість задовольнити нею в сто разів збільшений попит на цінну сировину і одночасно здійснити заповітну мрію лісівників. Не кілька врожаїв упродовж життя, а щороку збирають тепер вони з легкої руки харківського вченого Ф. А. Павленка. Запропонований ним спосіб використання однорічних топольних хлистів для виробництва паперу — нова сторінка і у творчих пошуках лісівників, і в долі тополі.
Якщо шуміти на наших землях евкаліптовим лісам у майбутньому, кажуть господарі лісу, то справжнє у малолісових та безлісих районах країни повністю належить тополям. На сотнях тисяч гектарів щорічно закладаються в нашій країні ліси з тополь, що швидко ростуть.
Разом з ними почесну вахту несуть і тополі-пам'ятники. Провесною 1924 року на крутому березі Оки, в селі Костянтинові, посадив молодий топочок біля батька Сергій Єсенін. Багато дерев на скромній єсенинській садибі загинуло від міцних морозів Рязанщини або просто віджило свій вік, а тополя змужніла, високо зняла в небесну синь кучеряву крону, міцно утвердилася корінням, що глибоко пішло в землю. Живою пам'яткою поетові стоїть він біля хати, перетвореної нині на музей.
Посадкою тополь вирішили відзначати день народження В. І. Леніна робітники локомотивного депо Київ-Сортувальна. Погожим весняним днем 22 квітня 1960 року вони прийшли до свого клубу і посадили 90 дерев. Тут же було вирішено щороку цього знаменного дня висаджувати ще по одному тополю. Добра традиція дотримувалася аж до пам'ятного 100-річчя. Щороку право садити деревце отримували найкращі з найкращих працівників найстарішого підприємства.
© MPF
Посилання на матеріали:
- С. І. Івченко – Книга про дерева
