Серед шуму і гамма базарів і ярмарків царської України завжди було чути гучні голоси торговців солодощами: «Царгородські стручки! Солодкі ріжки! Навалися, у кого гроші завелися!» Було від чого надривати горлянки: солодощі не бозна-яка, а прибутку обіцяли величезні.
У місцях обробітку цареградських стручків вони йшли на корм худобі, і лише бідняки зрідка вживали в їжу. На 400 тисяч рублів золотом щорічно ввозили ріжки до України, а доходи від їх реалізації та обліку не піддавалися.
Де ж видобував цей дохідний товар? Виявляється, цареградські стручки – плоди ріжкового дерева, цератонії. Його культура здавна відома у країнах Середземномор'я.
Цератонія — невеликі 10-метрові деревця сімейства бобових, що зовні нагадують білу акацію. Однак вічнозелена широка крона їх щільніша, ніж у акації, квітки дрібні, непоказні, зібрані в кисті.
Ну, а коричневі плоди – боби ріжкового дерева – це і є цареградські стручки, чи солодкі ріжки. Вони досить великі, завдовжки від 10 до 25 сантиметрів, завширшки до 4 сантиметрів і завтовшки 1 сантиметр. Насіння плодів цератонії занурене в соковиту солодкувату м'якоть (близько 50 відсотків цукру).
Плодоносять ці дерева регулярно, даючи до 200 кілограмів плодів щорічно. Плоди цератонії знімають зазвичай недозрілими і залишають кілька днів на сонці, поки м'якуш їх не перебродить. Заповзятливі купці у разі незадовільного збуту цареградських стручків вичавлювали з них сік і продавали як сироп або переганяли на спирт, а м'якоть, що залишилася, переробляли на сурогат кави.
Після довгих пошуків стародавні ювеліри та аптекарі переконалися, що тверде, плоске буре насіння цератонії — ріжкового дерева на рідкість однорідне за вагою. Тому й почали використовувати їх як своєрідні гирі при зважуванні дорогоцінного каміння та шляхетних металів: діамантів, смарагдів, золота, платини. Знайшли застосування гирки-насіння ріжкового дерева та у фармакопеї.
В даний час плоди ріжкового дерева як ласощі не використовуються.
Автор: С. І. Івченко
