«Чого тільки не зустрінеш у сибірській тайзі, яка, до речі, становить понад 50 відсотків лісів нашої Батьківщини! Навіть свій сибірський ананас тут є.
Мало кого привабить ранньою весною високорослий дво-п'ятиметровий чагарник або невелике деревце із вузлуватими гілками, густо вкритими гострими колючками. Та й на початку літа хіба що вузьким довгим листям з незвичайним сріблястим забарвленням зверне на себе увагу ця рослина. Навіть під час цвітіння (кінець квітня — початок травня) на непоказних зелено-жовтих його квітках не затримає погляду людина. Але з кінця літа і до пізньої осені довгі річні пагони його суцільно обліплені дрібними яскраво-жовтогарячими плодами, які залишаються на них майже всю зиму. Тому й назвали цю рослину обліпихою. У цей час навряд чи хтось пройде байдуже повз неї, а на Виставці досягнень народного господарства СРСР у Києві біля обліпихи товпиться не менше допитливих відвідувачів, ніж у іншого кібернетичного експонату. Зростає вона тут не гірше, ніж у природних умовах.
Обліпиха поширена в Прибалтиці, Молдавії, Причорномор'ї, на Кавказі та в Середній Азії, проте справжньою її батьківщиною можна вважати Сибір. Саме тут є можливість побачити ліси обліпихи (на жаль, вони часто не по-господарському експлуатуються). Звідси пішла її слава по всій країні.
Сибіряки здавна люблять її незвичайні плоди і з гордістю називають їх сибірськими ананасами. Правда, за величиною плоди обліпихи ніяк не можуть бути порівняні з ананасами, зате не поступаються їм ні в ароматі, ні у смаку, ні в харчових та особливо лікувальних якостях.
"Плоди нашої обліпихи не мають собі рівних", - стверджують сибіряки. Можливо, і є в цьому деяке перебільшення, але ще за старих часів гостинні жителі Сибіру дивували приїжджих напрочуд смачними, ароматними обліпиховими киселями, варенням, повидлом, настойками та наливками. Сучасні дослідники також визнали виняткові харчові якості обліпихи та її життєво важливі цілющі властивості. Не кажучи вже про високий вміст вітаміну С і каротину (провітамін А), що нерідко зустрічаються і в інших рослин, плоди обліпихи містять ще й вітаміни B1, В2, а також особливо рідкісний вітамін Е, що посилює діяльність залоз внутрішньої секреції та регулює обмін речовин у шкірі. Корисність плодів обліпихи підвищують ще й наявні в них у значній кількості глюкоза, фруктоза, харчові пектини, азотисті та дубильні речовини. Вітамін С у плодах обліпихи відрізняється підвищеною стійкістю і добре зберігається навіть при варінні та сушінні.
Нарешті, високо цінується масло обліпихи, якого в плодовій м'якоті накопичується до 8 відсотків. Саме йому і зобов'язані обліпихові плоди яскравим помаранчевим або жовтуватим забарвленням і тонким ананасним ароматом. У маслі також містяться речовини з високими лікувальними властивостями. Вченою медичною радою Міністерства охорони здоров'я СРСР олія обліпихи рекомендована для лікування низки хвороб: незагоєних та післяопераційних ран, опіків, обморожувань. У народній, зокрема давньомонгольській та тибетській, медицині плоди та листя обліпихи широко застосовувалися при лікуванні ревматизму, захворювань шлунка та шкіри. Використовувалися лікувальні властивості молодих обліпихових гілок і листя й у Стародавню Грецію: ними там лікували як людей, а й бойових коней.
Повної зрілості плоди досягають у вересні. Вони довго не опадають і залишаються на гілках до початку весни, лише поступово втрачаючи яскравість забарвлення; ними дуже охоче ласують птахи, що зимують у нас. Насіння обліпихи дуже дрібне — близько 80 тисяч за кілограм. Висівають їх восени за зниженої температури (стратифікація).
© Q, A, O, P, Space
Обліпиха – одна з дуже поширених у нас рослин. Тільки на Алтаї вона займає близько 10 тисяч гектарів, а загалом країною сотні тисяч гектарів. Тисячі тонн плодів обліпихи дають ліси Сибіру. Шкода тільки, що не завжди ще добре організовані їх збір і використання, мало ще бережемо ми це на диво скромна, але дивно корисна рослина. Ми ще нічого не сказали про його медоносність, про тверду, дрібношарову, жовтуватого кольору деревину, що використовується в токарній справі.
Обліпиха не боїться ані суворих сибірських морозів, ані тривалих посух на півдні нашої країни. Добре почувається вона на різних ґрунтах і навіть на сипких пісках. Завдяки здатності легко розростатися в сторони кореневими нащадками вона чудово закріплює круті схили, укоси шосейних та залізниць, перешкоджає рухливості сипких пісків. Як рослина, що має на корінні бульбочкові бактерії, вона збагачує ґрунт азотом.
У біологічному відношенні обліпиха схожа на багато дводомних рослин, оскільки має чоловічі та жіночі особини. При обробітку обліпихи слід висаджувати на вісім-дев'ять жіночих екземплярів один чоловічий. А вирощувати її варто.
Посилання на матеріали:
- С. І. Івченко – Книга про дерева
