Чимало пісень складено про дерева нашої Батьківщини, але навряд чи є в нас ще таке «пісенне» дерево, як українська горобина, як її називають у народі. Ботаніки буденно охрестили її горобиною звичайною. Втім, можливо, так треба було вчинити, щоб цю звичайну для нашої країни горобину, яка поширена по всій лісовій та лісостеповій зоні європейської частини України, легше було відрізнити від тридцяти трьох інших її видів, що теж ростуть у наших лісах.
У помірній зоні земної кулі фахівці налічують 84 види та безліч гібридних форм горобини. І все ж горобина звичайна займає в цій великій родині найпочесніше місце. Її стрункі зеленувато-золотисті деревця з округлою, компактною кроною та білими квітками навесні можна побачити у багатьох лісах, на вулицях, у парках та скверах міст, вздовж залізничних та асфальтових магістралей. Восени вона особливо помітна завдяки червоно-оранжевим плодам, грона яких звисають серед ажурного перистого листя.
© Brosen
Горобина представлена і формою, що часто зустрічається в парках і скверах, з пониклими, плакучими гілками. Це одна з кращих декоративних форм горобини звичайної, що має, крім плакучої, ще кулясту та пірамідальну крони. Яскраві плоди горобини, що починають дозрівати в кінці літа, часто називають ягодами, хоча за своєю будовою вони відповідають плодам яблуні. Яблучка горобини, кожне не більше сантиметра в діаметрі, зібрані в щитки-грона по 25-40, а то й по 50 штук. У кожному з яблучок 4,5, а іноді 8 дрібних насіння.
Плоди горобини терпкі, гірко-кислі, і лише підморожені вони цілком їстівні та смачні. У них містяться цукор (14 відсотків), яблучна кислота, дубильні речовини, каротин (не менше, ніж у моркві) та вітамін С майже в такій же кількості, як у чорній смородині, лимоні або ялиновому хвої. Невипадково з плодів горобини здавна готують варення, компоти, квас, оцет, начинки кондитерських виробів і настойки.
Про горобину як лікарську рослину, як джерело корму для птахів і навіть худоби, про її деревину докладно не говоритимемо. Але не можна не згадати, що горобина і цінне плодове дерево, і хороша підщепа, і важлива як супутня порода при лісорозведенні. Росте вона в перші 15-20 років швидко, у наступні роки її зростання дещо сповільнюється. Плодоносить щорічно з 8-10-річного віку, мешкає до 200 років. Урожай плодів з одного великого дерева сягає 10 центнерів.
Не можна не згадати і найближчих родичів горобини звичайної: горобину домашню з Криму, береку, або горобину лікарську, з Прикарпатських лісів, горобину шведську зі Скандинавії. Горобина домашня дає великі та смачні плоди, її охоче вирощують у садах. Особливо цінується завдяки лікувальним властивостям плодів берека. Її цілющі властивості відображені у науковій назві сорбус торміналіс. Латиною «торміналіс» означає лікуючий біль у животі. Деревина у береки надзвичайно красива і міцна. Найвибагливіші знавці меблів у минулому замовляли гарнітури з береки. Берека, як і горобина шведська, декоративна завдяки оригінальній компактній кроні.
Дуже високу оцінку горобині звичайної дав свого часу І. В. Мічурін, який вивів чудові сорти з великими солодкими плодами. Серед них особливо гарні мічуринська десертна, лікерна, чорноплідна, гранатна. Тепер їх розводять у багатьох колгоспних садах. Множиться рід горобини, і завдяки зусиллям радянських селекціонерів вже відібрано перспективні її сорти, хоча й звичайна українська горобина не втрачає своєї слави.
