Батьківщиною городнього ревеню вважають Центральний Китай, де його культивують з давніх-давен: згадують у травниках за 27 століть до нашої ери. До Європи цю рослину в середні віки завезли ченці-прочани. До речі, не з Китаю, а з Індії. Спочатку розводити його почали в Англії та на північному узбережжі Німеччини. А наприкінці XVIII століття цю рослину культивують уже багато європейських овочівників.
Це справді весняний овоч — ще не зійшов сніг, а із землі вже вилазять міцні рожево-червоні пагони, які через 20-25 днів стануть великим листям, живці якого можна вживати в їжу. На смак вони нагадують яблука. І це не дивно, адже за вмістом яблучної та аскорбінової кислоти ця рослина навіть перевершує деякі сорти яблук. Ревень містить пектинові та дубильні речовини. У його черешках є цукристі сполуки, органічні кислоти, солі калію, кальцію та вітаміни В, С, РР. Саме це і сприяє регуляції кровообігу та водно-сольового балансу в організмі.
Шлунковий корінь
Ревень застосовували в медицині минулого як проносний засіб і для лікування гіпоацидного (зі зниженою кислотністю) гастриту, захворювань печінки та сечового міхура, туберкульозу та недокрів'я, а також склерозу.
Кореневища лікарського ревеню застосовують для лікування хронічних катарів кишківника як антисептичний засіб, через що його ще називають шлунковим коренем. У народній медицині настій суміші ревеню з тирличом жовтим і коренем аїру вживають при атонії кишечнику та метеоризмі. Взагалі цей настій регулює функціональну діяльність всієї системи травлення. Дієтологи рекомендують страви з ревеню для нормалізації роботи печінки та жовчовивідної системи.
Вирощуємо ревер на ділянці
Ревень - багаторічна рослина, може рости на одному місці до 15 років, але найвища продуктивність рослин у 6-8-річному віці. Найбільш поширеними сортами ревеню є Вікторія та Крупночеренкова.
Ревень дуже холодостійка рослина, його можна вирощувати при деякому затіненні під деревами або кущами. При цьому живці навіть ніжніші і смачніші, ніж при вирощуванні на світлих місцях. Є сорти ревеню, в яких кожен живець досягає кілограмової ваги!
Під ревінь відводять потужні, вологі і добре удобрені ґрунти. Перед висадкою їх розпушують, по можливості якнайглибше. Розмножують ревінь в основному розподілом кореневищ, які краще брати від рослин 3-4-річного віку. Викопані із землі кореневище розділяють гострим ножем або секатором на частини, залишаючи в кожній по 2-3 бруньки, зрізи присипають золою. І відразу висаджують рядами через 0,8-1 м, а в ряді через 40 см.
За відсутності хороших маткових кущів ревінь можна вирощувати і з насіння через розсаду. Для цього на невеликій, добре обробленій і добривій ділянці провесною висівають насіння в борозенки глибиною 3 см, розміщені через 20-30 см, мульчують перегноєм або компостом. Після появи сходів регулярно прополюють і розпушують ґрунт, а також кілька разів проривають, залишаючи рослини через 20 см. Пізньої осені або рано навесні цю розсаду висаджують на постійне місце за тією ж схемою, що і кореневища. Кращими за смаком вважаються живці червоного забарвлення, а тому рослини із зеленими живцями слід вибраковувати.
Для отримання високого врожаю черешків рослини щорічно підгодовують перегноєм чи азотними добривами. Якщо навесні їх накрити плівкою, вони дадуть продукцію на 15-20 днів раніше. Щоб рослини не ослабли, слід регулярно видаляти квіткові стебла. Черешки збирають із рослин, починаючи з другого року життя, коли вони стають міцними та розвиненими. Зберігають їх у підвалі під шаром свіжого листя.
